«Формування в молодших школярів ключової
компетентності – уміння вчитись»
Знання – це гість, а розум – це хазяїн, У добрій спілці треба жити їм. Хто має розум і багато знає, - Той буде довше сильним і міцним. А сила, що без розуму, - недужа Бо все робити буде навмання. Тож для творіння, для роботи, Друже, виховуй розум і бери знання. Давид Гуліа Традиційно освіта розглядається як засвоєння учнями певної суми знань, умінь і навичок, зумовлених Державними стандартами та програмами з того чи іншого предмету. Нестабільність світу, інтенсивність соціально-економічних і технологічних змін зумовлюють потребу вчитися впродовж життя. А ринок праці висуває сьогодні вимоги не стільки до рівня теоретичних знань потенційного працівника, скільки до його рівня відповідальності, професійної компетентності, які він може продемонструвати. Тому, щоб бути успішною людиною в сучасному світі недостатньо володіти певною сумую знань. Важливо, щоб дитина, яка закінчує школу і йде у доросле життя, не була пасивним об’єктом впливу, а могла самостійно знайти потрібну інформацію, обмінятися думками щодо певної проблеми з іншими людьми, брала участь у дискусії, виконувала різноманітні ролі. Компетентний випускник початкової школи – це учень, який має високий рівень мотивації, характеризується високою навчальною і соціальною активністю, готовністю до самостійної розумової діяльності. В умовах надмірного інформаційного простору на дитину спрямовується величезна лавина інформації, тому життєво необхідним є розвиток умінь швидко і якісно аналізувати її, відсівати другорядне та ефективно використовувати значуще. Початкова ланка освіти – фундамент шкільного навчання, адже саме тут закладається основа для формування особистості майбутнього громадянина. Вона покликана забезпечити подальше становлення і різнобічний розвиток особистості дитини, цілеспрямовано виявляти й розвивати її здібності в різних видах діяльності, створити умови для повноцінного засвоєння базового рівня освіти й уміння вчитись. Відповідно до нового Державного стандарту початкової загальної освіти перед освітянами поставлено завдання в провадженні компетентністного підходу у навчально-виховний процес. На сьогоднішній день не існує однозначного розуміння поняття компетентність. Компетентність походить від латинського слова «competens», що в перекладі означає належний, здібний. Компетентність – це повна сума знань у особи, які дозволяють їй судити про що-небудь, висловлювати переконливу, авторитетну думку. Таке пояснення цього поняття містить Великий тлумачний словник сучасної української мови. Визначення поняття «компетентність» не є однозначним, різні автори по-різному підходять до його тлумачення. Аналізуючи ці твердження, зупинимось на тому, що компетентності є своєрідними комплексами знань, умінь і ставлень, що набуваються в навчанні. Вважаю, що відносно освітньо-виховного процесу правомірною є позиція тих учених, які розглядають «компетенцію» як категорію об’єктивну, тобто як норму, вимогу, ціль, а «компетентність» – суб’єктивну, особистісну, як результат оволодіння певною компетенцією. Для теорії і педагогічної практики доречним є встановлення відмінностей між компетенцією взагалі й компетенцією освітньою. Необхідність розрізнення їх А.В.Хуторський пояснює так: «Компетенція для учня – це образ його майбутнього, орієнтир для освоєння. Адже в період навчання в учня формуються ті, або інші складові «дорослих» компетенцій, і, щоб не готуватися до майбутнього, але й жити в теперішньому, він освоює ці компетенції з освітньої точки зору.» [8]. Отже, освітня компетенція – це вимога до освітньої підготовки, яка виражається сукупністю взаємозв’язаних смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учня відносно певного кола об’єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісно і соціально значущої продуктивної діяльності (А.В.Хуторський). Освітні компетенції охоплюють не всі види діяльності людини, а тільки ті, які відносяться до освітніх галузей і навчальних предметів. Вони забезпечують комплексне досягнення освітніх цілей, відображають предметно-діяльнісну складову освіти, пов’язують її особистісний і соціальний зміст. Запровадження компетенцій в зміст освіти зумовлене потребою розв’язати ряд проблем, серед яких – неспроможність учнів застосовувати засвоєні знання, уміння, навички, способи діяльності і ціннісні орієнтації в реальних життєвих ситуаціях, виконувати вимоги суспільства щодо оновлення знань, тобто реалізації безперервного навчання. А також здатність пристосовуватися до швидкої зміни суспільно-економічних умов, адаптуватися в змінених умовах, уміти знаходити шляхи розв’язання проблем, що виникають в практичній, пізнавальній, комунікативній та інших видах діяльності. Компетентнісний підхід став одним із шляхів оновлення освіти, запропонованих Радою Європи для країн європейського простору. Українські вченні О.Я. Савченко, О.В.Овчарук, О.І.Локшина, Н.М.Бібік, О.І.Пометун та інші на основі вивчення авторського досвіду і потреб розвитку української школи визначили таку сукупність ключових компетентностей: - уміння вчитися (навчальна); - соціальна; - загальнокультурна; - громадянська; - компетентність із інформаційних та комунікаційних технологій; - підприємницька; - здоров’язбережувальна. Серед пріоритетних функцій початкової школи визнано загальнонавчальні та розвивальні, а одним із найважливіших її завдань – формування у молодших школярів розгорнутої навчальної діяльності (уміння вчитися). Дана компетентність формується в усіх освітніх галузях, передбачених Державним стандартом. Смислова наповненість компетентності «уміння вчитися» включає: – вміння організовувати та контролювати свою навчальну діяльність; – вміння виконувати розумові операції й практичні дії; – уміння володіти вміннями й навичками самоконтролю та самооцінки; – прагнення здобувати нові знання; – самостійність у розв’язанні пізнавальних завдань. Ідея досвіду : «уміння вчитись» програмує індивідуальний досвід самостійного учіння. Дитина, яка вміє самостійно вчитися, в майбутньому зможе самостійно та творчо працювати, жити. Уміння вчитись виробляється в практиці навчальної діяльності учнів, уміло керованої учителем. Умілість ця визначається тим, які завдання ставить він перед учнями, як допомагає їм знаходити раціональні засоби їх виконання, яке місце залишається для доступної учням активності й самостійності, як узгоджуються методи керування роботою дітей вчителем і батьками. Саме цим обумовлюється актуальність представленого досвіду. Поряд з навчальними компетенціями молодший шкільний вік важливий для формування загальнонавчальних компетенцій,. Тому я прагну їх не тільки формувати, а й дати учням загальнонавчальні уміння і навички, які будуть їм потрібні не лише для навчання у школі, а й протягом усього життя. Часто несформованість надпредметних (ключових) компетенцій заважає успішному засвоєнню знань дитини, є перешкодою для організації нею самостійної діяльності по оволодінню знаннями. Можна виділити основні надпредметні компетенції, що повинен сформувати педагог: - Перцептивні уміння: вміння уважно слухати, вміння уважно читати, вміння відтворювати матеріал. - Навчально-інтелектуальні вміння: вміння аналізувати, систематизувати, виділяти головне, проводити аналогії, знаходити асоціації і користуватися ними, формулювати проблеми, розвивати дослідницькі уміння, вибирати методи. - Навчально-пізнавальні вміння: складати план відповіді, тези, конспект; писати реферат, анотацію; уміти вести навчальний діалог; задавати уточнюючі запитання; користуватися технічними засобами навчання. - Пошуково-інформаційні вміння: навички спілкування зі словниками, енциклопедіями, робота з заголовками, пошуковими системами, вміння користуватися інформаційними засобами. - Навчально-організаційні вміння: уміння планувати роботу на день, тиждень; уміння організувати себе на виконання завдання; діяти за алгоритмом; здійснювати самоконтроль та самоаналіз власної діяльності, співставляти результати з еталоном, зразком; уміння вести пізнавальну діяльність у групі, команді, співробітничати та розподіляти ролі під час виконання завдань; (уміння пояснювати, надати допомогу, прийняти допомогу). Щоб навчати дітей творчості у вирішенні різних пізнавальних завдань, і в перспективі – до уміння вибудувати успішне життя, вчителю теж треба змінювати свій підхід до навчання. Перед учителем сьогодення стоять такі важливі завдання: - збагатити учня необхідним багажем знань, розвинути вміння запам’ятовувати і відтворювати певну інформацію; - сформувати розуміння отриманої інформації, здатність її обробляти, переформульовувати своїми словами; - застосовувати набуті знання (правила, закони, принципи, теорії) на практиці, робити узагальнення; - розвивати основні мисленнєві операції: - аналіз (осмислення змісту навчального матеріалу, здатність аналізувати його за даними параметрами); - синтез (створення нових схем, доведення, поєднання елементів для отримання цілого, побудова висновків); - оцінювання (формування оцінних суджень щодо цінності ідей, тверджень, художніх творів тощо). В.О. Сухомлинського говорив: «Дивитися – не означає бачити. Уміння бачити, уміння помічати те, що на перший погляд, не відрізняється чимось особливим – це, образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки, першоджерело розуму, думки, мислення – у навколишньому світі; у тих явищах, які людина бачить, пізнає, які викликають у неї інтерес»[3]. Дитина, яка звикла самостійно вчитися, не губиться в новій пізнавальній і життєвій ситуації, не зупиняється, якщо немає готових рішень, не чекає підказки, а самостійно шукає джерела інформації, шляхи розв’язання, так як уміння вчитися змінює стиль мислення і життя особистості. Самостійно вміє вчитися той учень, який: - сам визначає мету діяльності або розуміє і приймає ту, яку ставить учитель; - виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль; - організовує свою працю для досягнення результату; - добирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання задачі; - усвідомлює свою діяльність і прагне її удосконалити; - володіє уміннями і навичками самоконтролю й оцінки. У своїй роботі використовую такі методи, що стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів: самостійна робота, проблемні творчі завдання, запитання від учнів до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення. Щоб сформувати зацікавлене ставлення учнів до пізнання, треба спиратися не лише на почуття обов’язку, волю, оцінку (бал), які в молодшому шкільному віці є досить слабким регулятором пізнання й поведінки, а й на природну допитливість, емоційність, інтелектуальність та почуття дитини, її самооцінку, роль у колективі. Особливо важливим у виробленні вміння вчитися є, на мою думку, дохідливість мови вчителя, її жвавість, енергійність, мелодійність. Якщо вчитель вмів тримати паузу, робити логічні наголоси, обирати темп, доречно ілюструвати свої міркування малюнком, опорними словами, то з часом у дітей виробляється уміння осмислено слухати, розбірливо сприймати почуте, слухати, думаючи при цьому. Уміння вчитися включає в себе і здатність учня керувати своєю увагою. Недарма кажуть, що «бути в класі – ще не означає вчитися». Без уваги неможливе сприймання, розуміння і засвоєння навчального матеріалу. Увага загострює і посилює психічні процеси: пам’ять, мислення, уяву. Її можна успішно розвивати[1]. Уміння вчитися обов’язково передбачає уміле користування підручниками – носіями основних базових знань учня початкової школи. Слід зосередити увагу на таких вимогах роботи з навчальною книгою: вміння користуватись підпорядкованим словником, у якому пояснюються незрозумілі слова з прочитаного тексту; розуміти, що являє собою червоний рядок, абзац, діалог, знати римські цифри; знати і вміти користуватися умовними позначеннями, які є в підручнику. Також важливо навчити учнів користуватися словниками, доступною науково-популярною літературою. Неабияку роль відіграють в оволодінні уміннями вчитися прийоми запам’ятовування. Бо якщо матеріал запам’ятовується осмислено, то можна запам’ятати у 4-8 разів більше і міцніше, ніж тоді, коли його механічно, неусвідомлено повторювати багато разів. Отже, найпершою умовою запам’ятовування є розуміння того, що потрібно запам’ятати. Навчальну діяльність я організовую таким чином, щоб кожна дитина відчула силу успіху. Тому що невдачі у навчанні призводять до того, що учень починає втрачати віру в себе, в свої можливості. І педагог повинен вчасно підтримати дитину, похвалити навіть за незначний крок до пізнання. Відомо, що в учня зароджується бажання вчиться тоді, коли він є успішним в оточуючому середовищі. Адже В.О.Сухомлинський наголошує : «Є успіх – є бажання вчитися. Особливо важливо це на першому етапі навчання – у початковій школі, де дитина не вміє долати труднощі, де невдача приносить справжнє горе»[4]. Створення ситуації успіху породжує радість, а якщо до радості учня додати радість батьків – утвориться сімейна радість. Радість, створена ситуацією успіху, є запорукою успіху дитини, досягнення нею високих результатів, суспільне визнання особистості, яке направлене на подальше життя дитини. Першокласники, в переважній більшості, зацікавлено і сумлінно ставляться до навчання, виявляють інтерес до навчального матеріалу. Вони усвідомлюють, що їх авторитет серед однолітків і дорослих залежить від успіхів в навчанні. Стійкість інтересів до навчальної діяльності молодших школярів залежить від того, як ця діяльність організовується, як вчитель вміє збуджувати і підтримувати інтерес своїх вихованців до набуття знань, як пов’язуються ці знання з життям. Формуванню пізнавальних інтересів учнів сприяє вміло побудована позакласна робота (заняття в гуртках, самостійне читання, перегляд телепередач і т.д. ). За роки роботи я помітила, що самостійність і активність у навчанні пов’язані між собою, але не тотожні. Молодший школяр може активно повторювати певні дії визначеним йому способом ( списування тексту, заучування вірша тощо ) і зупинятися перед труднощами, які в нього виникають, коли змінюється характер завдань чи виникає потреба знайти спосіб розв’язання задачі дещо відмінної від раніше розв’язуваних. Формуванню самостійності сприяє поступове збільшення обсягу самостійних робіт на уроках, урізноманітнення творчих робіт, поєднання їх з роботами тренувального характеру. Співвідношення творчих і тренувальних робіт з навчальної діяльності залежить від етапу навчання, його змісту і мети уроку. Неодмінною умовою успіху є чітка постановка запитань, завдань перед учнями. А усвідомлення їх учнями спрямовує розумову активність. З досвіду роботи знаю, що найважчою і найпершою сходинкою до здобуття грунтовних знань дитини – є перший клас. Дитина шести-семи років одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової та навчальної. Своєрідність цієї ситуації полягає в тому, що нерозвинені пізнавальні можливості дітей цього віку підкріплюються сильними ігровими мотивами, потребою в емоційному контакті і підтримці дорослого. Можна сказати: «чим яскравіше в дошкільника розвинена ігрова діяльність, тим виразніше маленький школяр прагне утвердити себе у новій соціальній ролі – ролі учня». Дитина, яка звикла здобувати знання в ігровій, невимушеній формі, стає школярем. «Правильно», «неправильно», «не можна», «треба» – лавиною спадає на плечі малюка і дуже важливо вчителю допомогти справитися з цими труднощами, не допустити, щоб учень втратив інтерес до навчання. Тут у великій нагоді стають інноваційні та традиційні методи і прийоми навчання. Корисне все, що примушує дитину «зрозуміти – запам’ятати – принести до власної ціннісної системи – стати компетентною. Потрібно працювати від простого до складнішого, враховуючи вікові особливості учнів»[2]. На допомогу мені приходять ігри, інтерактивні технології навчання, елементи розвивального навчання, індивідуальна робота з учнями. Працюю за формулою: « Вчитись легко, коли вчитись цікаво». Провідні ідеї: - урок має бути цікавим, з необхідним дидактичним матеріалом; - виклад матеріалу доступний; - пошук істини; - розвиток здібностей; - використання інтерактивних технологій; - розвиток зв’язного мовлення. Тут у нагоді стають різного виду наочності: таблиці, картки, малюнки, дидактичний матеріал, набори цифр і букв, складів, лічильного матеріалу. Для розвитку фонематичного слуху, зв’язного мовлення, чіткої вимови практикую заучування: скоромовок, чистомовок, віршів, потішок, пісень, прислів’їв і т.д., а також різні види таблиць і чергую різні види читання. Важливо подавати матеріал у ігровій формі, використовуючи казкові сюжети і казкових героїв. Якраз у іграх дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємовідносини. Наприклад, на уроках навчання грамоти закріплення вмінь та навичок здійснюю за допомогою гри-вправи «Чарівний мішечок». Набір предметів у мішечку різний: іграшки, маленькі предмети, склади. Використовую елементи змагання: хто більше назве слів, відгадає загадок, найкраще виконає завдання, швидше обчислить тощо. Ознайомлюючись із навколишнім середовищем, діти охоче грають у сюжетні ігри ( «Ми прийшли до театру», «На дні народження», «Я збираюся у гості» ), які розвивають уяву, спостережливість, спонукають до контролю. Тобто, граючись, діти вчаться, а навчаючись – граються. Дуже часто використовую гру «Віднови прислів’я», «З’єднай частини прислів’я» Вірний друг – то … друзями Птах сильний крильми, а людина … у біді. Друзі пізнаються … найбільший скарб. На уроках рідної мови практикую гру «Будівельник»: картки з морфемами хат, - к, - н, - очк, - оньк. Завдання: з поданих морфем збудуйте слова. ( Хата, хатка, хатиночка, хатинонька ). Дуже важливо розвивати творчі навички, мислення та творчу уяву дітей. З цією метою пропоную використовувати мовні ігри: 1. Спиши слова. Підкресли в кожному першу букву. Утвори і запиши нове слово. Склади з ним речення. Урожай, край, річка, айстра, їжак, нива, акація. 2. Гра «Хто швидше ?». Утвори нові слова, змінюючи лише одну букву. Шило – мило, колос – голос, чайка – гайка, роса – коса. 3. «Незвичайна математика» Виконайте дії і прочитайте утворені слова: Кни + голка – лка + люб = ( книголюб ). 4. Прочитайте зашифровані слова і запишіть: Б У Р А Т І Н О 1 2 3 4 5 6 7 8 1 4 1 4 7 8 3 4 2 3 4 7 3 4 7 4 1 3 4 5 1 4 3 4 7 5. Склади ланцюжок слів, де останній склад попереднього слова є першим складом наступного: Малина, намет, …, …, … . 6. За поданим початком продовж казку: Одного разу, гуляючи в лісі, білка … . 7. Гра «Радіо» Ви – диктор і повинні оголосити по радіо, що розшукується дитина, яка загубилася. Її потрібно описати, а діти за цим описом повинні відгадати, хто ж загубився. 8. Доповни речення порівняннями: Озеро виблискує на сонці, ніби … . 9. Знайди в тексті мовленнєві помилки. Незабаром літні канікули. Школярі будуть от дихати. Оленка їде до бабушки в село. Дениско з дєдушкой на дачі. Всі разом зустрінемося першого сентября. 10. Постав речення у такій послідовності, щоб вийшло зв’язне висловлювання. Добери заголовок. Школярі ходили на екскурсію до лісу. Гарно в лісі взимку! Був теплий зимовий день. Дерева одяглися в сріблясті шати. [уроки 1-5] У своїй роботі використовую власні навчальні посібники: «Удосконалення навичок динамічного читання», «Загадки» і «Цікавинки про птахів рідного краю». Щоб зацікавити і урізноманітнити навчальний процес використовую інноваційні та інтерактивні технології навчання. Учні із задоволенням працюють у парах та малих групах. З групових форм інтерактивної роботи часто використовую такі методи: «мікрофон», «мозковий штурм», «навчаючи-вчуся», «прес», «коло ідей», «ажурна пилка» тощо. [уроки 1,4] На уроках читання учні добирають рими, кінцівки прислів’їв, ділять текст на частинки, добирають заголовки, складають план, редагують і відновлюють тексти, продовжують художній твір або замінюють його кінцівку, складають характеристику героїв. Залюбки працюють із словниками, добираючи відповідні значення слів, готують повідомлення про життя і творчість письменників і поетів, створюють свої ілюстрації до прочитаних творів. Також потрібно пам’ятати, що ключовим предметом у початковій школі є математика. Цей предмет дає базові знання, які дитина буде використовувати все життя. На уроках математики розвиваю навички усної лічби, математичну пам’ять у школярів, і, що важливо, розвиваю логічне мислення. Це досягається завдяки проведенню різних видів роботи: математичних диктантів, математичних та дидактичних ігор, вікторин, розв’язком нестандартних задач, відгадуванням математичних квадратів. Велику увагу приділяю самостійній роботі. [уроки 1,2] Бо ту інформацію, яку дитина здобуває самостійно, вона краще запам’ятовує і застосовує у повсякденному житті. Заохочую учнів до самостійного наукового пізнання і на уроках природознавства та громадянської освіти. Залюбки учні готують до цих уроків реферати, повідомлення, кросворди, саморобки та предмети домашнього вжитку, що дає можливість провести заняття цікаво, змістовно, у зв’язку із повсякденним життям. Із великим задоволенням учні переглядають відеофільми, які дозволяють не тільки почути, але й побачити, відкрити для себе щось нове і цікаве. Також у своїй роботі практикую різні форми перевірки, взаємоперевірки, контролю та самоконтролю знань, вмінь і навичок школяра. Даю можливість учневі оцінити свою відповідь чи роботу, довести, чому саме така оцінка знань. Дозволяю також учням коментувати і аналізувати відповіді товаришів з метою вироблення правильних оцінювальних критеріїв і суджень. Не можна здійснити успішні зміни в освіті, не враховуючи її впливу на здоров’я дітей. Саме школа має стати тим середовищем, яке сприяє усвідомленню кожною дитиною значущості здорового способу життя, у якому створюються умови здорової життєдіяльності, гармонійного розвитку особистості. З цією метою проводжу на уроках фізкультхвилинки, музичні вправи, ранкову зарядку перед навчальним процесом та за таблицями- тренажерами виконую з учнями вправи для очей. Для збереження і формування правильної постави використовую «солеві мішечки». Вважаю, не буде здорових дітей – не буде здорової нації. Отже, впровадження інноваційних форм роботи (інтерактивні технології, метод проектів, завдання з логічним навантаженням, проблемно-пошукові ситуації, наочність) та активних методів навчання (нестандартні форми перевірки домашніх завдань, диспути, конференції, дослідження, експерименти), застосування різноманітних форм уроків: урок-гра, урок-змагання, урок-подорож, вікторина, казка, свято, а також пошукові завдання, евристичні бесіди, самостійні творчі роботи сприяють формуванню у учнів ключової компетентності – уміння вчитись. [уроки 1,2,5] Наявність цього вміння програмує індивідуальний досвід успішної праці учня, запобігає перевантаженню, сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу й навчальних засобів. Це дає змогу людині, яка звикла самостійно вчитися, не губитися в новій пізнавальній ситуації, не зупинятися, якщо немає готових рішень, не чекати підказки, а самій шукати джерело інформації, шляхи розв’язання, бо вміння вчитися змінює стиль мислення і життя особистості. Дієвість системи роботи з формування ключової компетентності «вміння вчитися» доведена практикою. Результатом роботи над даною темою є сформованість в учнів бажання та уміння вчитися, шукати в різних джерелах інформацію, уміти застосовувати нові знання, освоювати уміння діяти й прагнути до творчості і саморозвитку. Використання набутого вчителем досвіду з даної проблемної теми прослідковується в тому, що учні: - уміють спостерігати, критично мислити, аналізувати, самостійно здобувати знання, використовувати одержану інформацію в різних ситуаціях; - з великим бажанням виконують творчі роботи; [урок 2] - вміють співпрацювати у групах і парах, самостійно організовувати свою роботу; - успішно опановують Державний стандарт початкової освіти.; - беруть активну участь в олімпіадах «Юне обдарування» та в різноманітних конкурсах: «Кенгуру», «Колосок», «Патріот», «Кришталева сова», «Соняшник», «Лукоморье», «Грінвіч», «Знавців української мови ім.П.Яцика», «Поліські пересмішники» та «Міс Перлинка». У своїй роботі намагаюсь правильно організувати життя й навчання кожної дитини з її неповторною індивідуальністю, забезпечити таке спілкування з дитиною на кожному етапі її розвитку і навчання, яке дасть максимальний ефект. В. О. Сухомлинський зазначав: «Від нашого вміння, від нашої майстерності, від нашого мистецтва та мудрості залежить життя, здоров’я, розум, характер, воля, інтелектуальне обличчя, місце та роль у житті, щастя підростаючого покоління» [4].
 
Література 1.Єрмаков І.Г. Компетентнісний потенціал освіти:
проектні засади. Рідна школа 2006 №12. 2. Оварчук О.В. Компетентнісний підхід у сучасній
освіті: світовий досвід та українські перспективи. К. К.І.С, 2004, 112ст. 3.Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. К.,
1978, ст.178. 4.Сухомлинський В.О. Вибрані твори .–К., 1976. –
Т.1.ст.97. 5. Жорник О. Використання дидактичних ігор у
навчанні. Рідна школа. 2000. № 4. ст.. 63-64.
6. Пономарьова К. Реалізація компетентнісного
підходу в навчанні молодших школярів української мови. Початкова школа. 2010. №
12.
|
