Виховний захід «Свято Миколая» 1-й учень: Я люблю веселий ранок
Холодної зими
Як на двір, на стіни й ґанок
І на шлях за ворітьми
Упаде із неба промінь,
Дим пов’ється з димарів,
На ставку підніме гомін
Зграя ґалок і граків.
Сніг ясним кришталем блище,
Лютий холод допіка;
Сонце вгору плине вище,
Та не гріє здалека…
Пісня
2-й учень: Йшла зима через ліс ,
Несла снігу цілий міх.
А через малу щілину,
Сипле срібнії сніжинки.
3-й учень: Узяла зима батіг,
Вибиває з міха сніг.
Сам летіти на хотів,
Бо ввісні розледачів.
А тут мусить, хоч не хоче,
Бо батіг його лоскоче.
4-й учень: У бабусі-холодусі
Усміх сяє на лиці,
Ходить в білому кожусі
З дивним пензлем у руці.
Раз мазок і два мазок –
На вікні цвіте бузок,
А на другім – сад казковий.
Біля місяця підкови.
А на третім – срібний дім,
Іній світиться у нім…
Всі дивились, дивувались,
Хто художник – здогадались?
Пісня «Зимонька-зима»
5-й учень: Послухайте, друзі, яке диво я бачив:
Серед сивих,мов закручених борів
Я Миколая на галявині зустрів…
Синім сріблом
Гаптував він гілочки,
Срібним зайчикам
Мережив кожушки.
Простилав зорі
Вечірній оксамит.
Кидав пригорщами снігу
В білий світ.
А надвечір,
Мов горішки золоті,
Впали зорі на засніжені путі…
6-й
учень: З давніх-давен люди
вірили, що хто в цей день прийде до хати, той буде «помазаником». Миколаївським
«помазаником» був переважно господар. Найраніше вставши, він обходить подвір’я,
а потім йшов до хліва й казав тваринам:
- Дай, Боже, добрий день, щобись
худібонька здорова була, та й я з тобою ще й з своєю жоною і діточками! – і
заходив до хати як перший перевідувач на святого Чудотворця.
Ведуча: Давним-давно,1600 років тому, жив у місті
Мирах, у Малій Азії, хлопець Миколай. Був він сирота. Його батько і мати
померли, залишивши синові велике майно.
У серці Миколая була велика доброта,
і він вирішив роздати своє добро бідним. Кожної ночі накладав Миколай повен міх
усякої їжі – м’яса, хліба, медяних паляниць, а також одягу і грошей, і
непомітно від служби виходив з дому, розносив по селу і розкладав біля порога
хатини, де жили бідні діти.
Уранці придивлявся Миколай з даху
свого дому, як раділи бідні діти.
А старий слуга Миколая затривожився,
коли побачив, що в коморах щораз менше припасів. «Напевно, хтось краде їх, –
подумав він. – Треба зловити злодія!»
Слуга став спостерігати кожної ночі
й одного разу йому вдалося зловити «злодія». Яким же було здивування слуги,
коли він впізнав свого господаря.
Коли помер Миколай і його душа стала
перед Господнім престолом, Господь спитав:
- Чого бажаєш, мій Миколаю, в нагороду за добре життя на Землі?
- Нічого не бажаю, тільки дозволь
мені, Боже, сходити час від часу на Землю і відвідувати дітей.
Усміхнувся ласкаво Господь і сказав:
-
Знав
я, яке буде твоє прохання. Щороку в день твоїх іменин зможеш сходити на Землю.
І від того часу кожного року, в день своїх іменин – 19 грудня, Святий Миколай
ходить по Землі й розносить добрим дітям дарунки.
7-й
учень: А ще є така легенда про Святого
Миколая:
Це було уже давненько,
Як були всі люди щирі,
Ще коли у всьому світі
По Землі святі ходили…
Якось раз Святий Микола
І Касян - у білих шатах
В рай вертались через
поле.
Щоб те Богу розказати,
Як вони у світі людям
Божу ласку подавали,
Як немічних, болящих
І нещасних потішали,..
А якраз у тому часі
Люди жнива покінчили,
І золоті снопи пшениці
До своїх стодол возили.
Та одному при дорозі
Вісь у возі поламалась,
І тяжкі снопи пшениці
Геть із воза позсувались…
Б’ється, б’ється дід старенький,
Хоче вісь ту поладнати,
Але годі! Де ж старому
Віз самому підійняти?!
От Святому Миколаю
Стало жаль старого: «Лихо!
Поможім підняти воза», -
До Касяна каже стиха.
Та Святий Касян не хоче
Навіть ближче приступити,
Щоб свою одежа білу
У багні не забруднити.
«Як до Бога повернуся,
Забруднивши білі шати?
Та ж Господь святу одежу
Наказав нам шанувати!»
А Святому Миколаю
Жаль було старого дуже.
Допоміг підняти воза,
Хоч умазавсь, та байдуже!
От прийшли вони до раю,
А Господь усе те бачив.
Та й питає: «Що це, отче,
Забруднив ти шати наче?»
Зажуривсь Святий Микола
І не знає, що сказати,
Лиш промовив тихо: «Боже!
Мусив діда рятувати.»
І сказав Господь ласкаво
Позирнувши йому в вічі:
«Шануватимуть Миколу
З цього часу на рік двічі,
А тебе, Святий Касяне,
Хоч беріг ти чисті шати,
Раз один в чотири роки
Будуть люди шанувати!»
З того часу народ святкує Миколая зимою –
19 грудня та весною – 22 травня.
Пісня «Ой, хто, хто Миколая
любить!»
У небі метушня й рух:
Ангелята працю мають,
Білий тріпають кожух
Для Святого Миколая.
Інші лагодять санки,
Навантажують в них дари,
Запрягають два «шпаки»,
Розсувають сиві хмари.
Сів вже в сани Миколай
В хутрі й теплих рукавицях:
- Гей, ангеле, поганяй,
Щоб на землю не спізниться!
Сріблом з неба сяє путь,
Мигають зірки, мов іскри,
Коні вихрем так женуть,
А ще швидше лине вістка.
Вістка чемним діточкам,
Що ждуть гостя нетерпляче:
«Діти, радість лине вам, -
Хто нечемним був – хай плаче!»
Миколай: Добридень, діти! Чого ви тут
зібралися? Брів я по лісі. Мандрував по полях і горах. Літав на хмаринках. Йшов
повз вікна вашої школи і почув гомін. Вирішив зайти із своїми помічниками.
Діти: Сипле сніг, сипле сніг,
А у теплій кожушині
Святий Миколай
Йде по хмарині.
Рій янголів за ним іде
Подарунків ківш несе.
1-а
дитина: Ми дуже раді Вас
бачити!
2-а
дитина: Сядьте, спочиньте.
Дивіться, що ми вміємо робити.
Ведуча: Розповім Вам казку. Слухайте уважно, та
не стоміться.
Кажу вам, діти, казку:
Приніс зайчик дров в’язку,
Поколов їх дрібненько,
Зварив кашу хутенько,
Каша була солоденька,
Моя казка коротенька.
- Гарна моя казочка?
- Це я з вами
пожартувала. Слухайте і дивіться інсценівку за мотивами української народної
казки «Рукавичка».
- Жили-були дід
та баба. Пішов якось дід у ліс хмизу назбирати. За ним побігла собачка. Йшов
старий, збираючи гілочки та й загубив рукавичку.
Ось біжить Мишка.
Мишка: Хто,
хто в рукавичці живе?
Хто, хто в тепленькій живе?
Можливо, господар на колядку вийде?
Туту я буду жить!
Колядка «Добрий вечір, тобі…»
Ведуча: Коли це стрибає Жабка.
Жабка: Ква-ква-ква!
Хто, хто тут є?
Хто, хто в рукавичці живе?
Мишка: Мишка-Скряботушка!
А ти хто?
Жабка: Жабка-Скрекотушка.
Пусти й мене.
Мишка: Е-е-е!
Ти що вмієш робити?
Жабка: Я
вмію танцювати.
Танець «Жабки»
Мишка: Іди.
Будем разом жити.
Ведуча: От
їх уже двоє. Біжить по стежині Зайчик.
Прибіг до рукавички та й питає:
Зайчик: Хто-хто
туту є?
Хто-хто в рукавичці живе?
Звірі
відповідають по черзі: Мишка-Скряботушка! Жабка-Скрекотушка!
Разом: А
ти хто?
Зайчик: Я
Зайчик-Побігайчик! Пустіть і мене!
Звірі: Е-е-е! Ти
що вмієш робити?
Зайчик: Вмію
я прудко бігати, міняти шубку на зиму, швидко гризти морквину. Ще я –
Вухастенький зайчисько,
Я веселий стрибунець.
На галявині лісовій
Поведем таночок мій.
Танець «Лєтка-єнка»
Зайчик: Моя
бабуся навчила мене грати у гру «Зайчик». Для гри треба дві палиці, які кладуть
навхрест. Співаючи стрибають між палицями, ті хто зіб’є палиці – виходить з
гри.
(Діти співають пісню, а звірі, які живуть
у «рукавичці»- учасники гри)
Ой, на горі жито -
Сидить Зайчик:
Сидить собі ще й моргає:
Ще й ніжками чеберяє, -
Бо він Зайчик!
Ой, на горі
просо –
Ой, на горі
гречка –
А Лисичка бачить та й
думає:
Якби такі ніжки мала,
То я б собі чеберяла,
Як той Зайчик!
Мишка і Жабка
забирають Зайчика і говорять:
- Давай будем разом жить!
Ведуча: От
їх уже троє. Коли це спішить по стежині Лиска і бурчить.
Лиска: В
мене хвіст,
Немов той віник,
Ну й роботу має!
Всі слідочки, всі стежини
Хвіст той замітає.
Лиска: Хто,
хто тут є?
Хто, хто в рукавичці
живе?
Лиска: Я
хитра Лиска. Пустіть і мене.
Звірі: Е-е-е!
Що ти вмієш робити?
Лиска: Я
вмію танцювати і стрибати.
Танець «Лиски»
А ще я хочу вам загадки
запропонувати:
Чудо-сани прилетіли,
Скакуни в тих санях
білі.
В санях тих сидить
цариця
Білоока, білолиця.
Рукавом махає,
Сріблом все вкриває
«Зима»
Біле, як сорочка,
Пухнасте, як квочка,
Крил не має,
А гарно літає.
Що то за птиця,
Що сонця боїться?
«Сніг»
Ведуча: Вже
їх четверо. Аж тут скаче Козел–Деризел. Головою бодає. Хвостом помахує.
Підходить до рукавички.
Козел: Хто,
хто тут є?
Хто, хто в рукавичці
живе?
Козел: Я
Козел–Деризел. Пустіть і мене жити.
Звірі: Е-е-е!
Що ти вмієш робити?
Козел: Я
вмію голосно мекати! Пустіть! Ме-е!
Звірі: Мало!
Козел: Я
вам буду з магазину молоко і сметану приносити.
А ще знаєте, який я?
Люди кажуть:
Де козел ходить,
Там жито родить;
Де не буває
Там жито вилягає,
Де козел
туп-туп,
Там козел сім
кіп;
Де козел
рогом,
Там жито
стогом;
Де козел
хвостом,
Там жито
кустом.
Я ще такий козел, що можу перевернутися у веселого гусака.
Пісня «Веселі гуси»
Ведуча: От їх вже п’ятеро. Аж суне вовк та й собі до
рукавички. Питає:
Вовк: Я
Вовчик-Братик. Йшов лісом і
Чую звірі зібрались в ліску.
Думаю: «Що робити їм в днину таку?
Заблукали вони?
А піду но я туди».
Чи візьмете ви до себе жити?
Звірі: Е-е-е!
Ні! Що ти вмієш робити?
Вовк: Я
вмію веселики розповідати.
Веселинка «Вовки»
Ведуча: От їх уже шестеро. Де не візьмись – біжить
Кабан-Іклан.
Кабан: Хрю-хрю-хрю!
Хрю-хрю-хрю! Хто тут є? Хто в рукавичці живе?
Візьміть мене до себе жити.
Звірі: А
що ти вмієш робити?
Кабан: Мене
дуже шанують в Україні. Господині виготовляють смачні страви. Це і сало, і
ковбаси, і смалець… Ще дуже багато смачненького з м’ясця можна приготувати.
Ведуча: Тепер
їх семеро. Уже так тісно… Коли це тріщать кущі, падають гілки. Вилазить
Ведмідь-Набрід та й собі до рукавички.
Ведмідь: Не лякайтеся, дівчатка,
Прошу вас до себе в ліс.
Тут напевне
живуть звірята:
Заєць, Жабка,
Мишка, Лис?
Говоріть зі мною сміло.
Я ваш друг – старий
Ведмідь.
Хто, хто в рукавичці живе?
Я Ведмідь-Набрід. Пустіть і мене до
себе жити.
Мишка: Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?
Ведмідь: Та якось будемо!
Жабка: А
що ти вмієш робити?
Ведмідь: Я вмію танцювати!
Танець «Вальс»
Ведуча: Вліз
і Ведмідь. Так тісно, що рукавичка ось-ось розірветься. Це дід, який загубив
рукавичку. Повернувся назад. Собачка попереду біжить. Бігла, бігла і знайшла
рукавичку.
Собачка: Гав-гав-гав!
Ведуча: Злякалися
звірі. З одного боку – собака, а з другого дід. Що робити?
Дід: Бачу я, що моя рукавичка подружила багатьох
звірят. А що, як ми на цьому хорошому місці збудуємо дім доброти і дружби?!
Звірі: Ми
згодні!
Ведуча: Збудували
вони дім і стали жити-поживати та добро по світу розносити.
Миколай: Спасибі
вам, діти, за те, що ви мене добре зустрічали, за те, що цікаве свято показали.
Ангел: Подивись,
Отче Миколаю, як туту багато дітей!
Миколай: Багато,
багато. Давно ми не збиралися разом.
Ангел: А
ви знаєте, діти, звідки ми?
Діти: Так
(Ні).
Ангел: Ми
звідти, де молочна дорога, де зірок безліч, де царство Бога.
Миколай: Звідти
шлють вам щастя й долі,
Миру, розуму, добра.
Бачимо, яка прекрасна
Українська дітвора!
Чорт: Ху-у,
ледве догнав!
Ти знаєш, які вони
погані,
Отче Миколаю, тебе
запевняю,
Тут самі лиш пустуни,
Я усіх їх добре знаю.
Йосип бігав
над потоком
І підбив
Галині око,
В борщ
Андрійко всипав солі,
А Роман
збрехав, що хворий,
Про Марину що
й казати,
Не хотіла
віник брати,
Щоб у хаті
підмітати.
Отак! На! На! Ось їх подарунки!
Миколай: Це
правда, діти?
Діти: Ні!
Ні!
Ведуча: Наші
діти зовсім не такі. Вони чемні, правдиві, люблять працю і пісню.
Пісня «День Святого Миколая»
Миколай: Дякую
за пісню. Час мені вирушати до інших діток.
Бувайте здорові, батьків поважайте,
Ніколи й нікому ви зла не бажайте,
І через рік у гості знов чекайте!
| 
